Головна
Реферати » Реферати по біології » Метаболічні зрушення в організмі, що відбуваються внаслідок цукрового діабету

Метаболічні зрушення в організмі, що відбуваються внаслідок цукрового діабету

що діабет перед-ставлять собою гетерогенну групу розладів з різною етіологією.
Основними ідентифікованими факторами є спадковість ність, аутоімунні процеси, вірусні інфекції та харчування
(Craighsid JF et all., 1978).

ГЕНЕТИКА.

Вже давно був встановлений сімейний характер діабету. Великих популя-ційних дослідженнях було виявлено, що поширеність забо-леваний серед родичів хворих діабетом в 4-10 разів перевищує таку серед осіб контрольної групи (Felig P. Et all, 1985). Перші ука-зания на спадковий характер діабету відноситься до XVII століття. Пер-вую гіпотезу про спадковий характер хвороби сформулював
Wegeli (1896). Однак інтенсивне вивчення спадкового характеру цукрового діабету почалося тільки в 20-30-х роках нашого століття, а до
60-м рокам було доведено, що основним етіологічним фактором цього захворювання є генетичний. Докази його спадкової зумовленості полягали у переважанні частоти сімейних форм над поширеністю цукрового діабету в популяції і переважанні частоти конкордантности серед монозиготних близнюків в порівнянні з дизиготних (Зефірова Г.С., 1991).
У 1974 році J.Nerup з співавторами, AGGudworth і ICWoodrow обнару-жили асоціацію В - локусу лейкоцитарних антигенів гістосовместімо-сти з цукровим діабетом 1 типу і відсутність її у хворих інсулінонеза-висимо цукровим діабетом II типу. Дані авторів свідчили про те, що поширеність HLA - антигену В8 становила серед хворих цукровим діабетом 1 типу 49%, а серед здорових 31%, а HLA В15 -
21 і 10% відповідно (Васюкова Е.А. та співав., 1981). Подальше иссле-дования дозволили встановити переважання у хворих СД 1 типу та дру-гих HLA антигенів, що мають відношення до D4 і DR - локусам. Так у хворих на інсулінозалежний діабет з більшою частотою в порівнянні з контрольною групою здорових виявлялися HLA антигени - Dw3, DRw3,
Dw4, DRw4. Наявність у обстежуваних гаплотипів В8 або В15 збільшувало ризик захворюваності діабетом в 2-3 рази, В8 і В15 одночасно - при-близно в 10 разів. Присутність гаплотипов Dw3 / DRw3 збільшувало відносний ризик в 3,7 раз, а Dw4 / DRw4 - в 4,9 раз, а Dw3 / DRw4 - в 9,4 рази (Віденкова Е.Ф. і співав., 1988).
Що стосується ролі в патогенезі цукрового діабету, то різні аллели
HLA самі по собі можуть і не визначати схильності до заболе-ванию, а знаходиться в нерівноважної зв'язку з іншими генами, що мають більш безпосереднє відношення до схильності до цього захворювання.
Зв'язок систем HLA зі специфічними генами, визначальними імунний відповідь, могла б зводити роль діабетичного генотипу до створення мож-можності взаємодії вірусу (див. Далі) зі специфічними антигенів нами на мембрані B клітин (Craighead JE , 1978).
Порівняльне дослідження характеру успадкування інсулінозавісі-мого і инсулинонезависимого дали додаткові докази гені-тичної гетерогенності цукрового діабету (Fajans SS et all, 1978). Є дані, що в осіб жіночої статі з інсулінонезалежний захворювання успадковується по аутосомно-домінантним типом: 1) майже у половини жен-щін виявляється вертикальна передача захворювання в трьох поко-ниях; 2) у 85% хворих батьки страждають діабетом; 3) діабет зустріч-ється у половини сибсов. На відміну від цього у хворих діабетом 1 типу наследуемость в трьох поколіннях, захворювання у батьків або сибсов зустрічаються менш ніж в 10% випадків.
Безсумнівно, що в основі цукрового діабету II типу лежить генетична схильність. Однак генетичний маркер його досі не об-назовні, хоча є дані про локалізацію генів діабету II типу в 11 хромосомі. Основним провокуючим фактором у цьому випадку є ожиріння (Lesli RD et all, 1987).
Характер успадкування цукрового діабету 1 і II типів не зовсім ясний.
Обговорюється питання про полегенном спадщину, де генетичні факто-ри (полігенною) і екзогенні (екзогенні) взаємопов'язані і приймають участь в прояві захворювання. До генетичним повинні приєднай-ться певні фактори навколишнього середовища (реалізатори заболева-ня), щоб полигенно детерміновані ознаки або предрасполо женность до хвороби здійснилася.

ВЕРЕСНЯ ІНФЕКЦІЇ ТА ІНШІ ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Високий показник дискордантности (50%) діабету у однояйцевих пар близнюків, коли у пробандів діабет розвивається у віці до 40 років, вказує на існуючу роль негенетических (тобто придбаних) факторів в етіології діабету 1 типу. Особливий інтерес з потенційних середовищних причин представляють вірусні інфекції. Вказівки на вірус-ную етіологію цукрового діабету дають гістологічні і епідеміологі-ческие дослідження, а також в самий останній час - прямі наблюде-ня за передачею діабетом від людини експериментальним тваринам
(Craighead JE, 1978).
Гистологическая картина острівців у померлих від цукрового діабету 1 ти-па характеризується інфільтрацією мононуклеарами, особливо лімфаці-тами, і дегенерацією острівцевих клітин. Така запальна реак-ція, звана інсуліта, соответсвует уявленню про вірусному або аутоімунному процесі. Подальшим непрямим доказом вірусної етіології є сезонні коливання частоти розвитку діабету
1 типу, максимально восени і взимку і мінімально навесні або раннім літом.
Що стосується окремих вірусів, то в якості можливих етіологічес ких агентів називалися віруси епідемічного паратіта, краснухи і ві-руса Коксакі. У численних описах окремих випадків діабету, була відзначена тимчасовий зв'язок з раннє перенесеним паратіта. Далеч-нейшие дослідження показали, що віруси паратіта і Коксакі (В3 і В4) здатні до реплікації в культурі В - клітин підшлункової залози людино. Крім того, повторний пасаж вірусу Коксакі В4 в культурах мишачих В - клітин дозволив виділити діабетогенний лінію, яка при введенні інтактним мишам викликала гипергликемию (Yoon JW et all, 1979).
Хоча наведені дані задовольняють постулатам Коха, залишають невирішеним питання про те, чому діабет 1 типу розвивається менш ніж у
0,5% населення, тоді як ознаки інфікованості вірусу Коксакі
В4 зустрічається майже у половини населення. Існує можливість, що В - тропні варіанти вірусу викликають клінічно виражене за-болеваніе дуже рідко. Інокуляція вірусу енцефаломіокартіта мишам викликає інсуліт і гипергликемию тільки у випадках відповідної генетичної схильності, яка визначається одним рецесивним геном або більше (Craighead JE, 1978). Таким чином, як свидетельст-вуют результати обстежень близнюків, ймовірність деструкції В - клітин можуть визначати як спадкові чинники, так і вірусна інфекція.

Аутоімунного процесу.

На можливість значення аутоімунного процесу (Nerup J. et all, 1978) у розвитку діабету вказують ряд даних: 1) присутність в острівцях под-шлункової залози у хворих зі свіжим діабетом 1 типу інфільтратів, що складаються з мононукліарних клітин (інсуліт); 2) давно відома клі ническая зв'язок між діабетом і аутоімунними ендокринопатія (бо-лезнь Аддісона, множинна ендокринна недостатність - синдром
Шмідта); 3) зв'язок між діабетом і головним комплексом гістосовместі-мости (HLA). Численні спостереження можуть вказувати на те, що антитіла до острівцевих клітинам опосередковують ефекти токсичних для
В - клітин речовин або просто відображають пошкодження В - клітин.
У деяких хворих з синдромом важкого інсулінорезистентності диа-бета і гіперпегмінтаціі спостерігаються ще одна дуже рідкісна форма аутоиммунности, при якій присутність в крові антитіла до інсуліно-вим рецепторам припятствует зв'язуванню гормону з його рецепторами на клітинах - мішенях .

ОЖИРІННЯ І ХАРЧУВАННЯ.

На відміну від інсулінозалежного діабету 1 типу, при якому потенци- альних етіологічними факторами можуть служити віруси і аутоім-мунние процеси, при діабеті II типу головним придбаним факто-ром, бере участі у патогенезі захворювання є ожиріння. Ожіре-ням страждають 80% і більше хворих діабетом II типу. Крім того, у туч-вих осіб спостерігаються підвищена поширеність цукровим діабе-та, що залежить від тривалості, а не ступеня ожиріння. Механізм, за допомогою якого ожиріння схиляє розвитку цукровим ди-Абетом, тісно пов'язаний з інсулінорезистентністю, що супроводжує хати-точну прибавку маси тіла. Так, генетично схильних осіб з обмеженою здатністю секретувати інсулін розвиток ожиріння створює такі потреби в гармонії, які перевищують секреторну здатність В - клітин, в результаті чого розвивається цукровий діабет.
Як узагальнення можна подати такі схеми що описують щие етіологічні процеси при цукровому діабеті 1 типу:

Генетична Фактори Ауто-

пошкоджена - схильність + зовнішнього середовища імунна ня і
(HLA - сцепленная) (вірусна інфекція) реакція загибель

В - клітин

При цукровому діабеті II типу:

Генетична Дефіцит інсуліну
Абсолютний або схильність чи інсулінорезі-відносний де-
(HLA - несцепленние) стентності фіціта інсуліну

+

Ожиріння Инсулинорезистентность


3. ЕПІДЕМІОЛОГІЯ.

Епідеміологія цукрового діабету вивчає недостатньо. В даний час поширеність цукрового діабету в світі коливається в МЕЖАХлах від 2 до 3%. Захворюваність на цукровий діабет у дітей та підлітків коливається від 0,1 до 0,3%. З урахуванням недіагностованих форм распрост-пораненнями його в окремих країнах сягає більше 6%. В даний час на земній кулі цукровим діабетом страждає понад 60 млн.человек
(ВООЗ, 1985). Однак масові обстеження показали, що на кожен слу-чай ??явного цукрового діабету припадає один хворий з не виявленої формою захворювання. Крім цього, приблизно 3% населення має генети-чески обумовлений предиабет (Потьомкін В.В., 1978). Захворюваність на цукровий діабет неухильно зростає. За останні 10-15 років у всіх країнах світу число цих хворих збільшилася в двоє. На думку Комі-тета експертів по цукровому діабету при ВООЗ «діабет і його судинні ускладнення будуть постійно збільшується тягарем здравоохране-ня» . В економічно розвинених країнах цукровий діабет став не тільки медичною, а й соціальною проблемою.
Основними причинами, які визначають збільшення захворюваності на цукровий діабет, є збільшення числа осіб з спадково обус-ловлений схильність до цукрового діабету в

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7