Реферати » Реферати по біології » Метаболічні зрушення в організмі, що відбуваються внаслідок цукрового діабету

Метаболічні зрушення в організмі, що відбуваються внаслідок цукрового діабету

результаті різкого зменшення смертності новонароджених, які народилися від батьків хворих цукровим діабетом; замісне лікування, що продовжує життя хворих; збільшення тривалості життя населення; збільшення поширеними ожиріння; почастішання хронічних серцево-судинних за-болеваній; раннє виявлення захворювання методами активної діспансері-зації.
Вплив статі мало позначається на частоті ювенільного діабету, а з збільшенні віку спостерігається переважання жінок в країнах Європи,
США, Африки. В Японії, Індії, Малайзії діабет зустрічається неяк-до частіше у чоловіків (Мазовецький А.Г., 1987).
Національний і географічний фактор також впливають на поширеність захворювання. Так в деяких країнах Південно-Східної Азії, Океанії,
Північної Африки, серед ескімосів він поширений значно бі-менше, ніж у населення Європи і США.

2. паталогические ФИЗИОЛОГИЯ.

1. Підшлункова залоза ЯК ОСНОВНИЙ ДЖЕРЕЛО

ЗАХВОРЮВАННЯ.

У 1869 році Пауль Лангерганс гістологічно ідентифікував острів-ковие клітини, состовляющие ендокринну частину підшлункової залози
(Felig P. et all, 1982).
Підшлункова залоза - непарний орган травної системи. Ж-леза м'яка, жовто-рожевого кольору, розташовується ретроперітоніально на рівні низхідній частині дванадцятипалої кишки (праворуч) і Селезія ки (ліворуч). У ній розрізняють головку, тіло і хвіст. Заліза має дольча-тое будову. Довжина її становить близько 15 см, вага близько 100 г. крово постачання підшлункової залози здійснюється селезінкової і верх-ній мезентериальной артерією. Вінозная кров надходить в селезеночную і верхню мезентеріальних вени. Инервирующие підшлункова залоза симпатичними і парасимпатичними нервами, термінальні волокна яких контактують з клітинною мембраною острівцевих клітин
(Старкова Н.Т. та ін. 1991).
Підшлункова залоза має екзокринної і ендокринної функцією.
Ендокринна частина підшлункової залози представлена ??панкреатіческі-ми острівцями, які у вигляді сферичних утворень дифузно розподіляються в паренхімі екзокринної частини залози. Ці острівці сос-тавляют близько 1-3% маси залози (від 1 до 1,5 млн.). Діаметр кожного ос-тровка - близько 150 мкм. В одному острівці міститься від 80 до 200 клітин
(Старкова Н.Т. та ін., 1991).
За допомогою електронної мікроскопії та іммунноцітохіміческіх ис-следований вдалося встановити, що острівець підшлункової залози сос-тоит в основному з клітин 4 типів (Orci L. et all, 1979).
ТАБЛИЦЯ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕНДОКРИННИХ КЛІТИН

острівців підшлункової залози.

Тип клітин Міститься Секреторний Секреторні гранули в острівці% гормон

А 20 глюкагон щільна серцевина і бліда периферія

В 75 інсулін кристалоїди различ - ной форми

D 3-5 саматостатін гамогенние, низької щільності, заповнюють майже всю клітину

РР 2 панкреатічес-різної форми кий поліпеп-тид

Тим же L.Orci і його співавторами (1976) за допомогою іммуннофлюоресцент-ной методиці було виявлено, що відносне відсоткове соотноше-ня перерахованих клітин в острівці підшлункової залози різна залежно від місця його локалізації. Однак у більшості випадків В - клітини є основними клітинами острівців підшлункової залози.

Підшлункова залоза хворих на інсулінозалежний діабет при тривалому перебігу цукрового діабету зменшується в масі. Современ-ниє методи дослідження показали, що острівці Склад преимущест-венно з РР або А і D клітин і невелика кількість В клітин. Для са-харного діабету 1 типу характерно майже повне руйнування і ісчезнове ня В клітин (Балаболкін М.І., 1994). У таких хворих, померлих через кілька днів або тижнів після розвитку цукрового діабету, часто на-блюдается Лімфоцитарна інфільтрація острівців (інсуліт). Ці дан-ні згадувалися як доказ аутоімунної та вірусної етіології цукрового діабету 1 типу (Gepts W., 1977). Приблизно у 40% хворих, у міру прогресування захворювання, зрештою развива-ється гіаліновими переродження, що виявляється аморфними відкладеннями
(з характеристиками фарбування, властивими амілоїду) навколо кровоносних судин і між клітинами.
Приблизно у 25% хворих відзначається фіброз. Він починається з потовщення капсули і інвазії в острівці фіброзної тканини, яка врешті-решт повністю заміщає функціонуючі клітини. Процес распространяет-ся і за межу острівців, значною мірою захоплюючи іноді й внешнесекреторную тканину підшлункової залози.
У деяких хворих виявляють гликогеноз острівців, проявляю-щійся великими вакуолізірована клітинами (Kohner EM, 1977).

У хворих з інсулінонезалежним цукровим діабетом гістологі-ческие зміни в острівцях мінімальні або відсутні. Однак ретельне визначення обсягу острівців виявляє зменшення маси острівцевих клітин практично у всіх хворих (Felig P. et all,
1985).
В підшлунковій залозі більш ніж 60% хворих на цукровий діабет II типу виявляється склероз панкреотіческіх артерій. До того ж у хворих цукровим діабетом частіше зустрічається жирова атрофія (Балаболкін М.І., 1994).
Велика увага заслуговує відзначене при инсулинонезависимом діабеті збільшення маси А - клітин острівців, які в поєднанні з відзначеним вище зменшенням маси В - клітин, призводить до зміни співвідношення в клітинному складі підшлункової залози, чим і визна-ляется розвиток цукрового діабету. Зазначені відмінності відносного змісту А і В - клітин в острівцях підшлункової залози в групах померлих, котрі хворіли ІНЦД, є статистично достовірним, що підтверджує які висловлюються раніше низкою авторів (Ferner H., 1952,
Nolt C., 1955) думку про зв'язок розвитку цукрового діабету зі зміною співвідношення клітинного складу острівців підшлункової залози.
Виставою про інсулінової недостатності як основному механиз-ме розвитку ІНЦД протеворечіт також успішне застосування для його ле-чення препаратів сульфанілсечовини і бигуанидов, які надають шкідливу дію на А - клітини острівців підшлункової залози.
В цьому відношенні заслуговують великої уваги результати дослід-ження Ю.А.Орошевского і Е.А.Вояковой, що показали, що під впливом лікування хворих ІНЦД Сульфанілсечовини в їх крові зменшується з-тримання вироблюваного А - клітинами глюкагону, тоді як утримуючи-ня інсуліну не змінюється (Агєєв А.К., 1984).

2. гармонія - ПРОДУКТИ Внутрішньосекреторна діяч-

НОСТИ підшлункової залози.

Люди вперше отримали інсулін в 1921 році з підшлункової залози собак Бантінг і Бест приготували екстракт. У кристалічному вигляді в
1926 Sanger визначив амінокислотний склад інсуліну - першого білка, послідовність якого була повністю розшифрована. В
1965 Katsogonnis зумів здійснити хімічний синтез інсуліну. В
1969 році з допомогою методик ретгенодіфракціі була визначена трьох-мірна структура інсуліну. Steiner в 1967 році виявив проинсулин - біологічний попередник інсуліну крупнішого розміру. Проін-сулин синтезується на рибосомах грубої ендоплазматичної мережі. Про- інсулін складається з трьох пептидних ланцюгів (А, В і С). А-і В-ланцюжка сої-дінени дисульфідними містками, С - пептид пов'язує А - і В - ланцюга.
Молекулярний вага проінсуліну 900 дальтон. Синтезований проінсу-лін надходить в апарат Гольджі, де під впливом протеолітичних ферментів розщеплюється на молекули С - пептиди з молекулярною ве-сом 3000 і молекули інсуліну з молекулярною вагою 6000. А - ланцюг инсу-лина складається з 21 амінокислотного залишку, В - ланцюг - з 30, а С - пептид з 27-33. З апарату Гольджі (пластінчатний комплекс) інсулін, С - пептид і Частинами проинсулин надходять в везикули, де перший зв'язується з цинком і депонується в кристалічному стані. Під влияни-їм різних стимулів везикули просуваються до цитоплазматичної мембрані і шляхом еміоцітоза звільняють інсулін в розчиненому вигляді в прекапілярні простору (Старкова Н.Т., 1991). Серед різних факторів, здатних стимулювати секрецію інсуліну, найбільш важ-вим з фізіологічної точки зору є глюкоза. Це знаходить своє відображення в тому, що ежемоментно коливання рівня інсуліну в плазмі повторюють коливання вмісту глюкози в ній.
Існують дві альтернативні теорії, одна з яких виходить з ролі метаболізму глюкоза в острівцевих клітинах, а інша - з взаимодейст молекул глюкози з мембранним рецептором - «глюкорецептори» . На користь метаболічної теорії свідчать наступні спостереження:
1) метаболізуються цукру (гексози або тріози) є більш мощ-вими стимуляторами секреції інсуліну, ніж неметаболізіруемие вугле води (монноз); 2) глюкоза збільшує концентрацію интермедиатов гліколеза в острівцевих клітинах; 3) речовини пригнічують метаболізм глюкози (манногептулоза і 2-дезоксиглюкоза), пріпятствій секретеціі інсуліну.
З іншого боку, є спостереження, результати яких свідчать на користь існування механізму розпізнавання глюкози за рахунок активації нею мембранного рецептора (глюкорецептори), в наслідок чого, запускається «процес вивільнення» інсуліну (Zawalich WS , 1979). В механізмі, за допомогою якого гліколіз стимулює секрецію інсуліну може приймати участь збільшення в клітці рівня НАД * Н і НАДФ * Н, так само як і концентрації Н + (Molaise WJ et all, 1979).
Характерною особливістю реакції інсуліну на глюкозу є її двухфазность. Початковий швидкий «сплеск секреції» починається в пре справах 1 хв. після введення глюкози, досягає максимуму в межах
2 хв. і знижується в наступні 3-5 хв. Друга фаза, починається спус-тя 5-10 хв. після початку інфузії глюкози і триває протягом по-наступної години. В дослідах на перфузованої підшлункової залозі інгібіторів синтезу білка пуромицин послаблює дію другої фази, але не впливає на ранню фазу секреції інсуліну. Ці дані дозволили перед-покласти, що в В - клітині міститься два пула інсуліну (Polte DH et all
1969).

Крім глюкози, стимулюючим впливом на звільнення і сек-Рецію інсуліну мають амінокислоти (аргінін, лейцин), глюкогон, гастрин, секретин, панкреозимин, шлункової ингибиторной поліпептид, нейротензин, бомбезин, сульфаніламідні препарати, В - адреностіму-лятори, глюкокортикоїди, соматотропний гормон, адренокортекотроп-ний гормон. Пригнічують секрецію і звільнення інсуліну гіпогліке-мія, соматостатин нікотинова кислота, діазоксид, А - адреностімуля-ція, фепітоін, фенотіазини.

Інсулін в крові знаходиться у вільному (іммуннореактівний ин-сулин; ІРІ)

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

енциклопедія  з сиру  аджапсандалі  ананаси  узвар