Реферати » Реферати з економіки » Економічна система

Економічна система

в яких домінує ринкове господарство, - ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) і дві неринкові системи - традиційна і адміністративно командна. Урамках тієї чи іншої економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Розглянемо характерні риси основних типів економічних систем.

Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм). Порівняно з усіма попередніми ринкова система виявилася найбільш гинув кой: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до мінливих внутрішніх і зовнішніх умов.

У другій половині нинішнього століття, коли широко розгорнулася науково-технічна революція і стала особливо швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструктура, держава стала набагато активніше впливати на розвиток національної економіки. У зв'язку з цим змінився господарський механізм, організаційні форми господарської діяльності та економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами (табл. 1).

Таблиця 1. Деякі відмінності сучасного капіталізму від чистого капіталізму

| Основні риси | Капіталізм XVIII-XIX ст. | Капіталізм другої половини |
| | | XX в. |
| Масштаби | Усуспільнення виробництва в | Усуспільнення і |
| усуспільнення | рамках підприємства | одержавлення частини |
| виробництва | | господарства в національному та |
| | | інтернаціональному масштабах |
| Переважна | Економічна діяльність | Економічна діяльність |
| форма | одноосібних | на базі колективної приватної |
| власності | підприємців-капіталістів | та державної |
| | | власності |
| Регулювання | Саморегулювання | Активне державне |
| економіки | індивідуальних капіталів на | регулювання національної |
| | основі вільного ринку при | економіки для стимулювання |
| | слабкому втручанні | споживчого попиту і |
| | держави | пропозиції, запобігання |
| | | криз і безробіття і |
| | | т.д. |
| Соціальні | Соціальна незахищеність | Створення державних і |
| гарантії | громадян у випадках безробіття, | приватних фондів соціального |
| | хвороби і старості | страхування та соціального |
| | | забезпечення |


У розвинутій ринковій економіці істотні зміни зазнає господарський механізм. Планові методи господарювання отримують подальший розвиток в рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. У той же час на макрорівні розвиток планових методів пов'язані з державним регулюванням економіки.

Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог ринку. В результаті і ключові завдання економічного розвитку отримують нове рішення. Так, питання про обсяг і структуру вироблюваної продукції вирішується на основі маркетингових досліджень в рамках фірм, а також аналізу пріоритетних напрямків НТП, прогнозу розвитку суспільних потреб на макрорівні. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застарілих товарів і переходити до якісно новим моделям і видам продукції. Маркетингова система управління виробництвом створює можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що випускають основну масу товарів даного виду, у відповідність із суспільно необхідними витратами.

Державні галузеві та загальнонаціональні програми (плани) також справляють істотний вплив на обсяг і структуру вироблених товарів і послуг, забезпечуючи їх більшу відповідність змінюються суспільним потребам.

Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі стратегічного планування з урахуванням найбільш перспективних галузей. У той же час перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається за рахунок бюджетних асигнувань, державних загальнонаціональних і міждержавних програм, проведення НДДКР у пріоритетних напрямках
НТР. Наприклад, в даний час реалізуються загальноєвропейські програми
«Еврика» , «Еспріт» та ін.

Нарешті, завдання розподілу створеного валового національного продукту вирішується не тільки на основі традиційно сформованих форм, але і доповнюється виділенням все більших ресурсів як великими компаніями, так і державою для вкладень в розвиток «людського фактора» : фінансування систем освіти, в тому числі перепідготовки працівників різної кваліфікації, вдосконалення медичного обслуговування населення, соціальні потреби.

На соціальне забезпечення, реалізацію численних програм «боротьби з бідністю» в даний час прямує не менше 30-40% всіх державних бюджетних асигнувань в розвинених країнах з ринковою економікою.

У той же час великі фірми піклуються про своїх співробітників, прагнучи активізувати роботу персоналу, підвищити продуктивність праці, скоротити втрати робочого часу і тим самим зміцнити конкурентоспроможність фірми.

Традиційна система У економічно слаборозвинених країнах існує традиційна економічна система. Цей тип економічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються в ряді країн натурально громадські форми, засновані на громадському колективному господарюванні і натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібнотоварне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси та особистій праці їх власника. У країнах з традиційною системою дрібне товарне виробництво представлене численними селянськими і ремісничими господарствами, які домінують в економіці.

В умовах відносно слабо розвиненого національного підприємництва величезну роль в економіці таких країн часто грає іноземний капітал.

У житті суспільства переважають освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культурні цінності, кастове і становий розподіл, стримуючи соціально-економічний прогрес.

Рішення ключових економічних задач має специфічні особливості в рамках різних укладів. Для традиційної системи характерна така особливість - активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного доходу, держава спрямовує кошти на розвиток інфраструктури і надання соціальної підтримки найбіднішим верствам населення.

Адміністративно-командна система (централізовано-планова, комуністична). Ця система панувала раніше в СРСР, країнах
Східної Європи і ряді азіатських держав. В останні роки багато вітчизняних і зарубіжні економісти в своїх роботах спробували дати її узагальнену характеристику [1].

Характерними рисами адміністративно-командної системи є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм адміністративно-командної системи має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, в результаті чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно розпорядчих методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці.

При надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація господарського механізму та економічних зв'язків. За своєю природою бюрократичний централізм не здатний забезпечити зростання ефективності господарської діяльності. Справа тут насамперед у тому, що повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і підтримувані міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості народного господарства.

У країнах з адміністративно-командною системою рішення загальноекономічних задач мало свої специфічні особливості. Відповідно до панували ідеологічними установками завдання визначення обсягу і структури продукції вважалася надто серйозною і відповідальною, щоб передати її рішення самим безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, колгоспам і радгоспам.

Тому структура суспільних потреб визначалася безпосередньо центральними плановими органами. Однак оскільки деталізувати і передбачати зміну суспільних потреб у таких масштабах принципово неможливо, ці органи керувалися переважно завданням задоволення мінімальних потреб.

Централізоване розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювалося без участі безпосередніх виробників і споживачів, відповідно до заздалегідь вибраними як «громадські» цілями і критеріями, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно до панували ідеологічними установками прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувалося центральними органами за допомогою повсюдно застосовується тарифної системи, а також централізовано затверджуваних нормативів коштів до фонду заробітної плати. Це вело до переваги зрівняльного підходу до оплати праці.

Відмінною особливістю розподілу продукції в адміністративно командній системі було привілейоване становище партійно державної еліти.

Нежиттєздатність цієї системи, її несприйнятливість до досягнень НТР і нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку зробили неминучим корінні соціально-економічні перетворення в усіх колишніх соціалістичних країнах. Стратегія економічних реформ в цих країнах визначається законами розвитку світової цивілізації.

Моделі в рамках систем. У кожній системі існують свої національні моделі організації господарства, оскільки країни відрізняються історією, рівнем економічного розвитку, соціальними і національними умовами. Так, в адміністративно-командній системі існували радянська модель, китайська та ін. У сучасній капіталістичній системі також існують різні моделі. Відзначимо найбільш відомі з них.

Американська модель побудована на системі всебічного заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомог. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставиться. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці та масової орієнтації на досягнення особистого успіху.

Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (в тому числі рівня заробітної плати) від зростання продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Перешкод майновому розшаруванню не ставиться. Така модель можлива тільки при виключно високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви заради процвітання країни.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Тут в руках держави знаходиться всього 4% основних фондів, зате частка державних витрат була в 80-х гг. на рівні 70% ВВП [2], причому більше половини з цих витрат направлялося на соціальні цілі.
Природно, це можливо тільки в умовах високої норми оподаткування.
Така модель отримала назву «функціональна соціалізація» , при якій функція виробництва лягає на приватні підприємства, що діють на конкурентній ринковій основі,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

енциклопедія  з сиру  аджапсандалі  ананаси  узвар