загрузка...

трусы женские
загрузка...
Реферати » Реферати по державі і праву » Парламентські системи світу: США, Канада, Фінляндія, Європа, Італія, Англія

Парламентські системи світу: США, Канада, Фінляндія, Європа, Італія, Англія

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ

ПАРЛАМЕНТ
Європейське співтовариство, що об'єднує нині 12 країн Західної Європи -
Бельгію, Великобританію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію,
Люксембург, Нідерланди, Португалію, ФРН, Францію, - економічна, правова, соціально-культурна реалія, потужний фактор світової політики.
Об'єктивні передумови економічної та політичної інтеграції в
Західній Європі особливо реально позначилися після другої світової війни. До цього підштовхувала й необхідність об'єднати зусилля у відновленні післявоєнної економіки, і прагнення протистояти "радянському блоку", посилюване станом "холодної війни" на континенті і розколом Європи на два табори. Не випадково поряд з метою об'єднання ресурсів економіки західноєвропейських країн активно висувалися аргументи на користь
Європейського оборонного співтовариства з єдиною армією. Однак, зустрівши опір багатьох політичних сил, а також деяких урядів, ці дві інтеграційні тенденції - економічна і військово-політична - були вчасно розведені й розвивалися самостійно, коли участь в економічній інтеграцію не зобов'язувало країну-учасницю входити в оборонний союз НАТО, і навпаки.
З нашого боку в різний час неоднозначно оцінювався інтеграційний процес у Західній Європі: висвічувались то "класові інтереси правлячих кіл", то потреби міжнародного поділу праці, то прагнення протистояти двом "наддержавам". Дати глибоку об'єктивну оцінку цьому явищу необхідно, з огляду на розширення співробітництва нашої країни з Європейським співтовариством. Але мета даної роботи інша. Відзначимо лише основні етапи процесу інтеграції, який йшов як углиб, проникаючи в області економіки, права, культури, політики, так і вшир, залучаючи до своєї орбіти все нові країни.
Початок процесу економічної інтеграції було покладено створенням в 1947 р митного союзу Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. У 1951 р Бельгія,
Франція, ФРН, Італія, Нідерланди і Люксембург підписали Договір про створення
Європейського об'єднання вугілля і сталі. Новий поштовх інтеграційні процеси отримали в 1957 р у зв'язку з підписанням Римських договорів про створення
Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського економічного співтовариства. З цього моменту економічна інтеграція одержала прискорення і, в свою чергу, сприяла більш тісним політичним зв'язкам беруть участь у договорах держав. ^ 1965 р укладений так званий "Договір про злиття", відповідно до якого були об'єднані керівні органи трьох організацій. Таким чином, склалося єдине Європейське співтовариство, яке найчастіше іменували Європейським економічним співтовариством. У 1973 р в Європейське співтовариство були прийняті Великобританія, Данія, Ірландія, В
1981 - Греція, в 1986 - Іспанія і Португалія. У 1982 р зі складу
Співтовариства вийшла Гренландія (що є автономною територією Данії).
Римський договір установив основні завдання Європейського співтовариства, які потім були уточнені і розширені, зокрема, Єдиним європейським актом, підписаним державами-членами в 1986 р
Відповідно з цими документами завданнями Європейського співтовариства є, насамперед, створення єдиного ринку і поступове зближення економічної і соціальної політики держав-членів.
Єдиний ринок має на увазі також право вільного пересування і проживання. Таким чином, усуваються перешкоди, що стоять на шляху
"вільної міграції". Створення Європи "без кордонів" включає відкриття для громадян і організацій країн Співтовариства національних ринків послуг, а також вільний обіг капіталу.
З моменту вступу в силу Римського договору відбулося зближення національних торговельного, цивільного, фінансового та податкового прав. Були створені компенсаційні механізми, спрямовані на зрівняння виробничих затрат. Велике значення мало встановлення загальних для країн-учасниць Співтовариства стандартів. Тим самим були підготовлені умови для нового етапу інтеграції.
Починаючи з 1 січня 1993 підлягає скасуванню митний контроль між країнами Співтовариства, буде встановлена ??повна свобода пересування капіталів, послуг, а також робочої сили. У перспективі поставлене завдання створення єдиного фонду життєвого забезпечення і вирівнювання рівнів зарплати в країнах Співтовариства. Наскільки ця задача складна, випливає хоча б з того, що доходи на душу населення, наприклад, в Португалії майже в 5,5 рази нижче, ніж у ФРН.
В цих умовах особливого значення набуває захист соціальних та економічних прав громадян. Недавно главами держав-членів прийнята
Хартія в захист прав і інтересів найманих працівників у ряді найважливіших сфер економіки.
За період 1958-1987 рр. обсяг торгівлі між країнами Співтовариства збільшився майже в 30 разів. Складається загальний ринковий механізм "без перегородок" на території 12 країн із загальним населенням понад 320 млн осіб, що робить істотний вплив на світову економіку. Тим самим створюються серйозні передумови для політичної інтеграції країн-учасниць, яка також еволюціонує, хоча далеко не тими темпами, як економічна інтеграція.
Відображенням цього процесу є те, що все більш важливу роль в політичному житті Європейського співтовариства грає Європейський парламент, унікальність якого полягає вже в тому, що обирається він населенням не однієї, а багатьох країн і офіційних мов в ньому більше, ніж в ООН.

МІСЦЕ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ
В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ

Європейський парламент не слід плутати, як це нерідко буває, з
Парламентською асамблеєю Ради Європи.
Рада Європи, що відзначив в 1989 р своє 40-річчя, - перша загальноєвропейська консультативна політична організація, в яку нині входять 25 держав Західної Європи, як члени НАТО, так і нейтральні країни, як члени " Спільного ринку "(властиво Європейського співтовариства), так і інші західноєвропейські країни. Серед органів Ради Європи виділяється його Парламентська асамблея, що складається з 177 депутатів і 177 заступників депутатів, які є представниками національних парламентів на загальноєвропейському форумі.
Що ж до Європейського парламенту, то він - представницький орган
Європейського співтовариства, створений Римський договір 1957 р (іноді ще іменованого по старинці "Загальним ринком"). Всі 518 депутатів Європейського парламенту обираються з 1979 р прямим голосуванням у країнах Європейського співтовариства (про процедуру виборів буде сказано нижче). Поряд з Європейським парламентом у Європейському співтоваристві діють і інші органи.
Це насамперед реально визначає діяльність Співтовариства Рада, до якої входять представники держав-учасниць на рівні члена уряду, звичайно міністрів тої або іншої галузі, Комісія Європейських співтовариств, що складається з 17 членів, призначуваних урядами. Це дві вищі виконавчих органу Співтовариства, основні напрямки діяльності яких формуються відбуваються двічі на рік зустрічами глав держав і урядів Європейського співтовариства, чиї засідання й утворять Європейську раду (його-то і плутають із Радою Європи). Крім цих органів існують також: Суд Співтовариства - орган, що забезпечує тлумачення права Співтовариства і дозволяє суперечки, пов'язані із застосуванням цього права; крім того, є деякі консультативні органи. Єдиним же представницьким органом
Співтовариства є Європейський парламент (до 1962 г. - Асамблея). Його компетенція визначена договорами Співтовариства, Єдиним європейським актом 1986 р а процедурні питання регулюються Регламентом.
Можна виділити три основні сфери компетенції Європейського парламенту: бюджетні правомочності (затвердження бюджету Співтовариства); контроль за діяльністю органів Співтовариства й насамперед Комісії; участь у правотворчій діяльності співтовариства,
Відразу кидається в очі, що в цьому перерахуванні відсутній те, що становить основну сферу діяльності національних парламентів - законотворчість. І це не випадково, бо Європейський парламент не має самостійні законодавчими повноваженнями, він лише бере участь у виробленні того, що називається "європейським правом", як умовно називають норми, якими Співтовариство керується у своїй діяльності. Більш того, далеко не всі норми "європейського права" прийняті з його участю.
"Європейське право" утворюється з одного боку сукупністю норм
(правил), що містяться в заснували Спільнота договорах, а з іншого - норм, виданих органами Співтовариства в процесі їхньої діяльності.
Відповідно розрізняють первинне і вторинне право Співтовариства. Первинне право становлять насамперед Договір про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі від 18 квітня 1951 року та договори про створення Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії від
25 березня 1957 Ці три міжнародних договору, а також Єдиний європейський акт 1986 і договори про входження в Співтовариство нових держав-членів утворюють те, що називається конституційною хартією Співтовариства. Найважливіше значення первинного права полягає в тому, що воно створило Співтовариство та його інститути й визначило їхню компетенцію. На практиці первинне право включає не тільки зазначені вище договори (точніше, що містяться в них норми), а й норми, які тлумачать їх зміст. Найбільше число тлумачень договорів утримується в рішеннях Суду Європейського співтовариства. Норми первинного права підлягають неухильному й повному застосуванню у всіх державах-членах.
Парламент, як це видно з процесу формування первинного "европрава", в цьому процесі не бере участь.
Вторинне (похідне) право за своїм обсягом у багато разів перевищує обсяг права первинного. Воно утворюється нормами, прийнятими органами
Співтовариства у вигляді регламентів, директив і рішень. У цій нормотворчої діяльності парламент бере участь. Він дає свої висновки щодо проектів, підготовленим Комісією, а після того, як Рада схвалює проект, він вноситься на розгляд Європейського парламенту, який може абсолютною більшістю голосів своїх членів вносити в нього поправки або відхилити його. Якщо текст відхилений парламентом, Рада може прийняти рішення в другому читанні тільки одноголосно. Якщо в нього були внесені поправки, Комісія знову розглядає їх і передає свій новий текст, а також поправки парламенту, які вона не прийняла, Раді. Рада приймає пропозицію Комісії, причому рішення повинне бути підтверджено кваліфікованою більшістю голосів. Поправки парламенту, не прийняті
Комісією, повинні бути прийняті одноголосно.
Парламент може приймати акти, які відносяться до

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7
загрузка...
ur.co.ua

енциклопедія  з сиру  аджапсандалі  ананаси  узвар